організація роботи практичного психолога в ЗДО

 

Методичні рекомендації

 

Психологічна служба дошкільного закладу є складовою частиною державної системи охорони фізичного і психічного здоров’я молодих громадян України. Вона діє на підставі ст. 76 Закону України “Про освіту”, ст.29-32 Закону України «Про дошкільну освіту» з метою виявлення і забезпечення оптимальних соціально-психологічних умов для розвитку особистості дитини, забезпечення ефективності освітнього процесу в дошкільному навчальному закладі.

У своїй діяльності практичні психологи керуються Конвенцією ООН про права дитини та вимогами Етичного кодексу психолога.

Адаптація дитини до ДНЗ

Готовність до садка – поняття багатопланове, а не просто набір років, навичок і умінь. Для успішної адаптації дитина повинна досягти певної стадії розвитку: фізичного, розумового і соціального. Більшість дітей вступають до дитячого садка чи ясел у віці від 1,5 до З років. Однак, з деяких причин буває, що дитина починає відвідувати садок у віці 5–5,5 років. У будь-якому віці – це різка зміна звичного способу життя, початок нового періоду. Далеко не всі діти легко сприймають цю зміну. Навіть для найспокійніших, урівноважених, здорових дітей період адаптації до нових умов викликає значні труднощі, не кажучи вже про більш слабких та непристосованих дітей.

АДАПТАЦІЯ  це пристосування організму до нової обстановки (а для дитини дитячий садочок, безсумнівно, є новим, ще невідомим простором, з новим оточенням і новими стосунками).

Початок відвідування дошкільного закладу – це не тільки нові умови життя і діяльності, режиму і харчування, а й нові контакти, оточення, нові взаємини, вимоги і обов'язки. Всі ці зміни відбуваються для дитини одночасно, створюючи тим самим стресову ситуацію, яка без спеціальної організації може призвести до невротичних реакцій: порушення емоційного стану, погіршення сну, апетиту, частих захворювань, страхів тощо.

Проте соціально-психологічна адаптація у різних дітей відбувається по-різному – в залежності від віку, типу вищої нервової діяльності, стану здоров'я, стилю виховання в сім'ї, родинних взаємин, рівня розвитку у дитини ігрових навичок, її контактності, доброзичливості, емоційної залежності від матері тощо. А ще багато в чому процес адаптації дитини до дитячого садочка залежить від того, наскільки батьки підготували її – як морально, так і фізично.

Практика свідчить, що цілеспрямована підготовка дітей до дошкільного закладу допомагає попередити виникнення труднощів адаптації.


Пам'ятка для батьків

1. Режим дня

Передусім, слід організувати життя дитини в сім'ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному закладі. Цим ви значно полегшите маляті процес звикання до ясел. Бережіть нервову систему дитини, зменшіть час перегляду телепередач.

2. ЗацікавленістьКонсультативна служба

Добре, коли зацікавите сина або доньку дитячим садком, викличете бажання йти туди. Для цього під час прогулянок з дитиною покажіть їй будівлю дошкільного закладу, разом поспостерігайте за грою дітей; розкажіть про їхнє життя у яслах. Намагайтеся, щоб дитина зрозуміла, що необхідно відвідувати дитячий садок. Висловлювання типу "Ну якщо не сподобається, то не будеш ходити у дитячий садок" дають дитині шанс маніпулювати батьками. Найголовніше в цьому випадку витримати характер та не піддатися на провокацію. Щоб полегшити звикання, познайомте малюка з майбутнім вихователем, поговоріть із ним так, щоб він зрозумів, що вже підріс і ходитиме до ясел, де про дітей піклується добра вихователька, яка гуляє і грається з ними

3. Навички самообслуговування

Дитина значно легше пристосується до умов суспільного виховання, якщо в сім'ї вона оволодіє елементарними навичками самостійності (одягатися та роздягатися, охайно складати свій одяг, самообслуговування їсти, тримаючи ложку). Майте терпіння під час оволодіння дітьми навичками одягання та роздягання, перетворюючи цю "процедуру" на цікаву гру – це шлях до самостійності дитини, розвиток мілкої моторики та мозку дитини.

4. Навички спілкування

Дуже важливо навчити маля гратися, адже такий природний для дитини тип діяльності дає можливість відволіктись від думки про батьків та формує в неї "ділову форму спілкування" з дорослими. Щоб гра була цікавою, тривалою, розвивала дитину, треба розкрити їй призначення іграшки і способи дії з нею (з чашки напувати ляльку, ведмедика, у ліжечку лялька спатиме). Привчайте дитину до спілкування з однолітками заздалегідь, виховуйте доброзичливе ставлення до них. Налагодьте ефективний зворотний зв'язок з вихователями: повідомте їм про характер дитини та як називають малюка вдома (Марина, Маринка, Маринонька — відчуваєте різницю?!)

 

5. Поступовість

Спочатку, перші 2 тижня не залишайте малюка в дитсадку на цілий день. У перші дні цілком достатньо однієї-двох годин. Домашній дитині зовсім непросто звикнути до суспільних вимог та суворих правил. Допоможіть їй. Покладіть у кишеню малюку щось із звичного йому середовища (наприклад, іграшку, з якою добре буде засинати і якій можна поскаржитися на кривдника). Не можна залякувати дитину садком – це викличе страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршить стан дитини в період звикання до незнайомого оточення. Цікавтесь, як пройшов день у дитячому садочку, що нового та цікавого було.

Хочемо Вас заздалегідь попередити, як буде протікати період входження дитини в колектив, і взагалі в дитячий сад. Не лякайтеся, якщо на другий день (саме на другий, а не на перший) дитина буде сильно плакати. Вона уже зрозуміла, що його мама (тато, бабуся, дідусь ...) збираються залишити його тут на довгих кілька годин. Адже в перший день для нього все нове. Багато іграшок, багато таких же чоловічків, як і вона, тітка-вихователь (деякі малюки називають перший час вихователя мамою). І дитина не відразу помічає, що вона залишилася без батьків. Ваша задача в перший день полягає в тому, щоб Ви забрали дитину до того, як він це зрозуміє.  А на другий день малюк вже розуміє, що його мама піде, і він залишиться зовсім один. Але повірте, дуже мало дітей протягом усього дня плачуть так само, як у перші хвилини, коли малюк переступає поріг дитячого садка, тримаючи маму за руку. Всім відомо, що наші діти  це маленькі маніпулятори. До тих пір, поки мама не пішла, дитина вірить, що якщо голосно плакати, то мама зглянеться і забере його звідси. Як правило, як тільки мама залишає дитину в групі, увага дитини швидко переключається на щось цікаве і захоплююче, наприклад, на нову гру, або яскраву іграшку.

 


Що робити, якщо дитина плаче при розставанні з батьками?

  • Розповідайте дитині, що цікавого чекає його в дитячому саду (зустріч із друзями, цікава книга, нові пісні й танці, гарні іграшки)
  • Будьте спокійні, не проявляйте перед дитиною свого занепокоєння
  • Дайте дитині із собою улюблену іграшку або якийсь предмет із дому (можна покласти в кишеню куртки будь-який "секрет" – навіть звичайний великий ґудзик)
  • Придумайте та відрепетируйте кілька різних способів прощання (погладжування по спинці, повітряний поцілунок, "секретне слово")
  • Будьте уважні до дитини, коли забираєте його з дитячого саду (розпитайте, чим він займався, похваліть його малюнок або виріб)
  • Демонструйте дитині свою любов і турботу (скажіть, що весь день думали про нього, планували спільні заняття на вечір)
  •   Головне - будьте  терплячі!                                                                                                                               Ласкаво просимо до нас!

Категория (детский сад) в дневнике id1084205 - BabyBlog.ru

ПСИХОЛОГІЧНА ГОТОВНІСТЬ ДИТИНИ ДО ШКОЛИ: ЩО ЦЕ?

Готовність дитини до школи залежить передусім від батьків. Якщо дитина відвідує дитячий садок, то це залежить від вихователів, адже підготовка дитини до школи передбачена програмою дитячого садка.

    Особливої уваги потребують так звані «домашні діти», які не відвідували дитячий садок. Вони, як правило, менш комунікабельні, важче встановлюють контакти з учителем та однолітками, не дуже комфортно почуваються в колективі, бояться залишатись у школі без батьків.

Часто батьки, а іноді й учителі, вважають основними показниками готовності до школи ознайомлення дитини з літерами, вміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак дослідження показують, що це мало впливає на успішність навчання. Відсутність цих умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування передбачається програмою та методикою навчання.

Психологічна готовність до школи – це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності. Компоненти психологічної готовності:

- мотиваційний;

- інтелектуальний;

- вольовий;

- емоційний;

- особистісний.

Мотиваційний компонент відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов’язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів тощо. Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мотиви учіння, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом; і зовнішні, або соціальні, що виявляються в бажанні займатися суспільно значущою діяльністю, у ставленні до вчителя як до представника суспільства, авторитет якого є бездоганним. Внутрішні та зовнішні мотиви учіння складають внутрішню позицію школяра, яка є одним з основних показників психологічної готовності до навчання.

Про наявність внутрішньої позиції учня можна говорити, якщо дитина:

1) Ставиться до вступу до школи та до перебування в ній позитивно, навіть в умовах необов’язкового відвідування школи прагне занять специфічно шкільного змісту;

2) Виявляє особливий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять, віддає перевагу урокам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, співи, фізкультура тощо), має належне уявлення про підготовку до школи;

3) Відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та поведінки (віддає перевагу колективним класним заняттям, а не індивідуальному навчанню вдома; позитивно ставиться до загальноприйнятих норм поведінки (дисципліни);

4) Віддає перевагу традиційному для навчальних закладів способу виявлення рівня її досягнень (оцінка) перед іншими видами заохочення, характерними для безпосередньо-особистісних відносин (солодощі, подарунки);

5) Визнає авторитет учителя.         

Інтелектуальний компонент готовності дитини до школи передбачає:

1) Обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколишній світ: живу й неживу природу, деякі соціальні явища тощо;

2) Рівень розвитку пізнавальної сфери, що визначається диференційованістю (перцептивною зрілістю), довільною концентрацією уваги, аналітичним мисленням (здатністю розуміти суттєві ознаки і зв’язки між явищами), раціональним підходом до дійсності (відносним послабленням значення уяви), логічним запам’ятовуванням.

Проводячи роботу з інтелектуально непідготовленими дітьми, необхідно використати ігри, які розширюють світогляд дитини, тренують увагу, пам’ять, фонематичний слух, моторику та логічні ігри.

Особистісний компонент готовності передбачає кілька показників:

Самооцінка дитини шестирічного віку. До початку навчання в школі у дитини має бути сформована адекватна самооцінка. Самооцінка визначає характер ставлення до різних видів діяльності, впливає на взаємини однолітками, вчителем, стимулює або затримує просування школяра в навчальній діяльності.

Наприкінці дошкільного віку дитина прагне узгодженості свого ставлення і оцінки оточення з оцінками і ставленням дорослого. Цією особливістю шестирічки треба вміло користуватись дорослим у формуванні самооцінки дитини. Адже самооцінка значною мірою визначає рівень активності особистості. Діти з високою самооцінкою почуваються в класі більш упевнено, сміливо, активно виявляють свої інтереси, ставлять перед собою вищу мету, ніж ті, хто за рівних умов занижує самооцінку.

Навички спілкування:

- Сформованість у дитини ставлення до вчителя як до дорослого, який володіє особливими соціальними функціями;

- Розвиток необхідних форм спілкування з однолітками (уміння встановлювати рівноправні стосунки тощо).

Навички спілкування дитини з дорослим дуже важливі, але цього недостатньо для формування комунікабельності. Вони повинні доповнюватись розвитком уміння спілкуватись, взаємодіяти з ровесниками.

Стоп- насильству!!!!!!

 

 Визначення домашнього насильства

Намагаючись вирішити проблему домашнього насильства, у грудні 2017 року Верховна Рада України ухвалила Закон "Про запобігання та протидію домашньому насильству", в якому запропоновано новий підхід (із використанням європейських стандартів) до боротьби з цим негативним явищем у суспільстві.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (далі - Закон) домашнім насильством визнаються діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Діяння визнається насильством лише тоді, коли воно порушує вимоги чинного законодавства і призводить чи може призводити до порушення конституційних прав і свобод члена сім'ї. Домашнє насильство може мати форму, як активних дій (нанесення побоїв, знищення майна тощо), так і бездіяльності, тобто пасивної поведінки особи, коли вона не вчиняє дій, які могла та повинна була вчинити, щоб запобігти настанню шкідливих наслідків (наприклад, ненадання допомоги члену сім'ї, який перебуває у небезпечному для життя становищі).

Постраждалими визнаються особи, незалежно від того, чи проживають вони спільно зі своїми кривдниками, чи ні:

• наречені;

• подружжя;

• колишнє подружжя;

• батьки (мати, батько) і дитина/діти;

• нерідні батьки та діти одного з подружжя, які не є спільними або всиновленими (пасинок/падчерка);

• особи, які спільно проживають/проживали однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, їхні батьки та діти;

• рідні брати і сестри;

• інші родичі до двоюрідного ступеню зв'язку;

• опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають або перебували під опікою, піклуванням;

• прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають або проживали в сім'ї патронатного вихователя;

• будь-які інші родичі, особи, які пов'язані спільним побутом, мають спільні права та обов'язки за умов спільного проживання (діди та онуки, прадіди та правнуки тощо).

Типи насильства в сім'ї1:

- між подружжям (чоловік - жінка, у більшості випадків насильство здійснює чоловік, але зустрічаються протилежні випадки);

- між батьками і неповнолітніми дітьми (насильство можуть здійснювати як батько, так і мати);

- між дорослими дітьми та батьками (насильство можуть чинити як дорослі діти стосовно батьків, так і навпаки, хоча перший випадок є більш розповсюдженим). Досить типовою є ситуація, коли діти, які виросли в атмосфері насильства, встановлюють свої стосунки з батьками на тих же засадах насильства. Насильницьке ставлення до батьків може виникнути і в сім'ях, де діти виросли в атмосфері уседозволеності;

- між дітьми в одній родині (така поведінка, як правило, виникає на фоні насильницьких стосунків між дорослими членами родини і можуть мати різноманітний характер - старші діти можуть скоювати насильство над молодшими, брати над сестрами, діти можуть об'єднуватися для насильства над кимось одним із дітей);

- насильство між іншими членами сім'ї: між тещею або тестем і зятем, свекром або свекрухою і невісткою, онуками та дідусем або бабусею тощо.

 

                                                                                                                     ЩАСТЯ дитини залежить від РОДИНИ!!!!

 

Найбільш незахищеною і вразливою частиною суспільства є діти, і всі вони повністю залежать від дорослих. Особливо це стосується дітей-сиріт, дітей з багатодітних та малозабезпечених родин, а також із неблагополучних сімей.

Сучасна суспільна та юридична думка базується на тому, що дитина повинна виховуватись у сім’ї, і ніщо не може замінити дитині сім’ю. Так, відповідно до статті 5 Сімейного кодексу України держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини. Зі свого боку, батьки відповідно до статті 150 СКУ зобов’язані:

  • виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини;
  • піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;
  • забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;
  • поважати дитину.

Конвенцією ООН про права дитини визначено, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особистості необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та розуміння.

9 ознак щасливої родини

Батьки завжди прагнуть дати дитині все найкраще і створити комфортні умови для її розвитку. В нагоді стають різноманітні тренінги, гуртки, майстер-класи. При цьому багато сімей забуває, що запорукою щастя малюка є щаслива родина, в якій панує гармонія і любов. Існують ознаки, за якими можна відрізнити справді щасливі сім’ї.

1.У щасливій родині панують теплі стосунки

По-справжньому щасливою можна назвати родину, в якій усі члени підтримують один одного, хвилюються, спільно проживають радісні і сумні події. Важливо, щоб не лише батьки турбувалися про дітей, але й діти так само розуміли почуття мами і тата.

У щасливих сім’ях завжди знайдуться спільні інтереси і теми для обговорення. Таким родинам не треба довго вигадувати заняття для дозвілля, тому що їм цікаво і весело разом.

 

2.У щасливій родині немає місця брехні

У щасливому подружжі чоловік і жінка чесні між собою. Брехня псує стосунки в родині, тому завжди краще говорити правду, якою б вона не була. Приховувати дрібниці не варто, а великими проблемами завжди краще поділитися, а не тримати їх в таємниці і намагатися вирішити самостійно.

Дитину треба змалечку привчити до того, що батькам потрібно довіряти. Тоді малюк буде ділитися з вами своїми страхами і переживаннями. При цьому батькам важливо контролювати свої емоції, не нехтувати дитячими почуттями, а спокійно обговорювати з малюком все, що його турбує. Якщо дитина знатиме, що на неї не кричатимуть через розбиту склянку, забруднений одяг чи погану оцінку, то вона сама розповість вам про те, у чому завинила.

 

У щасливій родині кожен може проявляти свої емоції

Часто на форумах для батьків пишуть, що не треба сварити дитину, демонструвати їй своє невдоволення чи гнів. Але як тоді малюк повинен зрозуміти, що добре, а що ні?

Насправді здоровий прояв емоцій — це нормально. Діти набагато краще за дорослих вміють розпізнавати справжні емоції, але вони за своєю природою ще не розуміють, навіщо батьки приховують їх. Тому навчіться демонструвати свої емоції: смійтесь, коли вам весело, або насуптеся, коли сердиті. Це сприятиме кращому розумінню між вами і малюком.

 

3.Щаслива родина планує майбутнє

Суперечок не уникнути, якщо подружжя має абсолютно різні погляди на те, як їм в подальшому будувати власне життя. Щасливі сім’ї мають спільні цінності і разом будують плани. Вони бачать життя приблизно однаково і прагнуть досягти спільної мети.

При цьому не слід вибудовувати власні плани на майбутнє дитини. Вона сама має вирішувати, яку професію обрати, який гурток відвідувати тощо. Батьки можуть лише порадити, але не наполягати.

 

4.У щасливій родині розподіляють обов’язки

Побут часто стає причиною сварок, але не в щасливих родинах, які вміють розподіляти обов’язки. В таких сім’ях немає поділу на жіночу і чоловічу роботу. У щасливій родині всі домашні справи виконуються спільно, а не покладаються лише на дружину або чоловіка. Немає нічого поганого в тому, що один член сім’ї готує обід, а інший миє посуд. Чоловік і дружина завжди готові підтримати один одного і допомогти.

Дитину теж треба привчати до того, що вона повинна допомагати батькам. Але домашні обов’язки повинні відповідати віку малюка. Спочатку треба привчити його збирати іграшки, потім — прибирати за собою тарілку і витирати стіл після обіду. Коли дитина подорослішає, вона може мити посуд чи самостійно прибирати у власній кімнаті.

 

5.У щасливій родині кожен має час на себе

Якою б дружною не була родина, часом кожному хочеться приділити час лише собі: відпочити, подивитися фільм чи почитати книгу, зустрітися з друзями. Це абсолютно природне бажання, яке мають поважати інші члени сім’ї.

У щасливих родинах жінка і чоловік розуміють, що вони не мають потреби кожну вільну хвилину проводити разом. Це не шкодить їхнім стосункам, а навпаки робить їх більш міцними і здоровими.

 

6.У щасливій родині проблеми вирішуються спільно

У будь-якій родині трапляються сварки чи різні проблеми, але по-справжньому щасливі сім’ї долають їх разом. Вони не накопичують образи і претензії і швидко йдуть на примирення.

У щасливих родинах немає правильної і неправильної думки. Рішення приймаються спільно, а якщо погляди подружжя не збігаються, то вони обговорюють ситуацію і знаходять компроміс.

Дитина також повинна мати право голосу. Це не означає, що малюк сам вирішуватиме, надягати йому шапку чи ні. Але він повинен мати змогу обрати, яку шапку йому носити. Тоді дитина відчуватиме власну важливість і відповідальність за зроблений вибір.

 

7.Щаслива родина започатковує сімейні традиції

Чудово, коли сім’ї започатковують власні традиції. Це може бути будь-що: спільне прикрашання новорічної ялинки, недільні прогулянки парком або катання на велосипедах. Здавалося б, це дрібничка, але насправді традиції поєднують усіх членів родини і зміцнюють взаємовідносини між ними.

Спільні традиції можуть стати приводом зібратися разом навіть тоді, коли діти вже подорослішають і будуватимуть власне життя.

 

8.У щасливій родині кожен має право на помилку

Кожна людина може помилитися, і в щасливих сім’ях це розуміють. Якщо комусь із родини щось не вдалося, інші члени сім’ї ніколи не засуджуватимуть його, а навпаки підтримають і допоможуть.

Діти часто роблять помилки. Завдяки ним вони краще пізнають цей світ. Не слід сварити малюка за це. Краще поговоріть з ним і поясніть, як чинити правильно. Тоді дитина відчуватиме вашу підтримку і не боятиметься помилятися.

 

9.Щаслива родина вміє радіти дрібницям

Щасливі сім’ї не чекають вагомих приводів для радості, а радіють теплій погоді, смачному сніданку, можливості провести день разом. Чекаючи причини для радості, можна проґавити дійсно щасливі моменти. Такі дрібнички наповнюють життя позитивними емоціями, треба лише вміти їх помічати. Сміх і радість в житті дитини сприяють емоційному здоров’ю, наповнюють її енергією та бажанням щось робити.

Сім’я — важлива ланка суспільства. Від атмосфери, яка панує в родині, залежить розвиток дитини як особистості. У щасливих сім’ях виростають впевнені в собі і щасливі діти, які вміють розрізняти добро і зло і мають високі моральні якості, важливі для розвитку суспільства.